В епоху Відродження змінюється бачення людини: фактично в Середньовіччі людину вважали частиною вже заданого космічного порядку, який потрібно було лише зрозуміти і дотримуватися, тоді як в епоху Відродження людина розглядається як архітектор власної долі, тобто з можливістю будувати та завойовувати своє власне місце у світі …
У різкому контрасті з середньовічною культурою, де домінувала вертикальна перспектива, за якої людина дивиться назовні та вище себе в пошуках божественного (таким чином дискредитуючи земний досвід), вчений епохи Відродження вірить у здатність людини самовизначатися та бути творцем власної долі.
Художники епохи Відродження намагалися відобразити красу і гармонію через досконалість форм і пошуки ідеальних пропорцій. Серед найвизначніших художників італійського Відродження Леонардо да Вінчі, Мікеланджело Буонарроті та Рафаелло Санціо.
Основна ідея культури Відродження спільна з гуманізмом, тобто переоцінка людини і її земного досвіду в світлі впевненості в її здібностях і чеснотах.
Константою філософії Відродження залишається віталістична концепція всесвіту та природи, згідно з якою кожна реальність, від найбільшої до найменшої, оживлена та населена присутністю та життєвими силами. Весь Всесвіт сприймається як один великий організм.
В епоху Відродження людина розглядається як людина-формувальник, образ Бога-творця; з цієї причини в епоху Відродження немає вибору між Богом і людиною, але визнається важливість як Бога, так і людини: насправді існує переважно антропоцентричне бачення, тобто бачення, яке схильне бачити людину в центр…