Це так заснований на принципах, що нуклеїнові кислоти поглинають ультрафіолетове (УФ) світло на певній довжині хвилі. Для зразків чистої ДНК максимальне поглинання спостерігається в широкому піку приблизно при 260 нм; при 280 нм він поглинає приблизно вдвічі менше ультрафіолетового світла порівняно з 260 нм [2].
Зчитування поглинання виконується при 260 нм (A260), де ДНК найбільше поглинає світло, і отримане число дозволяє оцінити концентрацію розчину. Щоб переконатися, що цифри корисні, показання A260 мають бути в межах лінійного діапазону приладу (зазвичай 0,1–1,0).
Використовується співвідношення поглинання при 260 і 280 нм для оцінки чистоти ДНК. Співвідношення ~1,8 зазвичай вважається «чистим» для ДНК. Якщо співвідношення значно нижче (≤1,6), це може вказувати на наявність білків, фенолу чи інших забруднень, які сильно поглинають при 280 нм або поблизу них.
Співвідношення поглинання при 260 нм проти 280 нм зазвичай використовується для оцінки забруднення ДНК білкових розчинів, оскільки білки (зокрема, ароматичні амінокислоти) поглинають світло при 280 нм.
Оптична щільність при 260 нм вказує на концентрацію ДНК, тоді як поглинання при 280 нм свідчить про наявність білкових домішок. Чистоту екстракту ДНК можна перевірити за допомогою даних про поглинання УФ-випромінювання шляхом вимірювання коефіцієнта поглинання від 260 нм до 280 нм. Більший коефіцієнт вказує на чистіший зразок ДНК.
Найпоширеніший розрахунок чистоти – це співвідношення поглинання при 260 нм, поділеного на значення при 280 нм. ДНК хорошої якості матиме співвідношення A260/A280 1,7–2,0. Показник 1,6 не робить ДНК непридатною для будь-якого застосування, але нижчі співвідношення вказують на наявність більшої кількості забруднень.